П'ять запитань Олександру Жовні

Новини Кіровоградщини «впіймали» Олександра Жовну на презентації його книги у педуніверситеті.

Олександр Жовна народився 15 лютого 1960 року в Новомиргороді.

Автор книжок «Партитура на могильному камені», «Вдовушка», «Експеримент», «Маленьке життя», «Її тіло пахло зимовими яблуками».

За оповіданнями Олександра Жовни «Партитура на могильному камені», «S. H. Second hand», «Експеримент» знято фільми «Партитура на могильному камені» (1995), «Second hand» (обидва − режисер Ярослав Лупій), «Ніч світла» (режисер − Роман Балаян).

2008 року Олександр Жовна дебютував як режисер, екранізувавши свою драму «Маленьке життя».

Жовна майже 30 років працює педагогом у Новомиргородському інтернаті для розумово відсталих дітей і свідомо відмовляється від переїзду до Києва. На запитання, що його тримає на такій непростій роботі, відповідає: «Тут починаєш вчитися відчувати серцем. Ці люди − з маленьким розумом, але дуже великим серцем».



Фото Олени Карпенко, спеціально для Новин Кіровоградщини

− Банальне запитання. Які ваші найближчі творчі плани?

− Мене заінтригувала ідея поставити п’єсу в Кіровограді. Я себе ще ніколи не пробував у театральних постановках. Не вважаю себе фахівцем – так само, як і в кіно, але спробувати можна, чому б і ні? Ось це мені зараз цікаво.

− Багато ваших колег – українських письменників – нині знаходяться в опозиції до влади. У вас – навпаки, якісь спільні проекти виникають. Чому?

− Якщо взяти ось цей конкретний приклад з губернатором, як я можу бути у якійсь конфронтації саме з ним, коли він підтримує мої проекти? До нього жоден із губернаторів просто не звертав уваги ні на що, ні на кіно, ні на можливість постановки чогось на сцені. Мені йдуть назустріч, чому б мені не відгукнутися?

− Бродський (гендиректор компанії «Велта» – ред.) говорив, що готовий фінансувати зйомки фільму, якщо вони відбудуться в Новомиргороді? Це реально – зняти кіно в Новомиргороді?

− Не знаю, чи це був жарт, чи це було сказано всерйоз. Поживемо – побачимо. Хоча, думаю, він слів на вітер не кидає.

− Розкрийте якийсь – хоча б один – секрет творчої кухні. Скільки годин на день ви пишете?

− Немає ніяких секретів. Я взагалі зараз мало пишу. Раніше вночі писав… Узагалі, основна умова для творчості – самотність. Мені це дуже важко вдається. Мені не дають бути самотнім.

Був такий період повної самотності… Ну не зовсім повної: ми з Панченком (Володимиром Панченком – ред.), не знаю, скільки років минуло вже, ми тоді працювали і жили на Хуторі «Надія». Там був такий номенклатурний будиночок, ми його знімали. І ми там настільки продуктивно працювали! Ніхто не заважав… Я взагалі не дуже продуктивний письменник, я довго і мало пишу. А там тоді, коли ніхто не заважав, буквально за тиждень написав повнометражний сценарій, аж сам здивувався. Але потім друзі взнали, де ми, і самотність скінчилася.

У мене зараз є такий своєрідний «безлюдний острів», де можу від усіх сховатися… Але де це, не скажу.

− Тобто якоїсь установленої «планки» у вас немає? Стівен Кінг, наприклад, не встає з-за столу, поки не напише не менше двох тисяч слів…

− Та ну… Я абсолютно безвідповідальний у цьому сенсі. Заняття літературою для мене – просто як одне із захоплень. Наситився – не пишу. Нині от кіно займаюся. Можливо, ще щось буде.

Оригінал публікації

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.