«Канікули»

Спроба уряду змусити українців у перерві між Новим роком і Різдвом попрацювати не вдалася. Воно й не дивно. Усталені роками традиції розпорядженням чи указом «згори» не поламати.

Пам’ятаєте, третє, четверте, п’яте і шосте січня нинішнього року Микола Азаров оголосив робочими днями? А минулий номер ми випустили на восьми сторінках. Який зв’язок між цими знаменними для країни подіями? Елементарний. Ми так зробили не через те, що лінуємось, а тому, що новин ніяких не було. Ніхто не працював, нічого цікавого не відбувалося.

Цей номер – також на восьми шпальтах. І знову ж таки причина – та сама.

Все тому, що сила народних традицій − непохитна. Наготувати 31 грудня тазик олів’є, насмажити гору м’яса, потушити величезний казан картоплі, наварити холодцю і їсти це все протягом семи днів, запиваючи горілкою. Більше робити нічого. Навіть на робочому місці. А потім ще сім днів «відходити», паралельно готуючи печінку до зустрічі Старого нового року. Знову наготувати олів’є, поставити на маленький вогонь великий казан із картоплею…

Один мій знайомий четвертого січня чесно був на роботі. Він навіть увімкнув комп’ютер. Правда, щоб послухати музику.

− Що робиш? – спитав я його по телефону в передобідню пору.

− Як це що?! – цілком щиро здивувався він. – От зараз салат докришимо, по п’ятдесят приймемо і – додому.

− Та я хотів, власне, одну інформацію уточнити, − зі слабкою надією попросив я.

− Старий! Ну ти наче не з України, − розреготався у слухавку знайомий. − Ніхто нічого сьогодні не робитиме, це я тобі слово даю. Чесне, практично, піонерське. Давай до нас краще, за прийдешнє Різдво вип’ємо, Новий рік ще раз зустрінемо…

− Та ні, все-таки хочу попрацювати, − мужньо збрехав я і продовжив збирати матеріали на номер.

Ще один мій товариш числа приблизно п’ятого захотів поснідати. Відкрив холодильник, подивився тужливо на купу їжі, зітхнув і… насмажив собі яєчні. Свій неадекватний, на погляд дружини, вчинок пояснив їй просто: шлунок уже не витримує таких навантажень, захотілося чогось легенького і звичнішого.

Вихідні – це прекрасно. З усього навчання в школі мені найбільше подобалися канікули, а з уроків – перерва. Але я страшенно не люблю дні, коли не можу зрозуміти: сьогодні працюємо чи гуляємо? Якщо останнє, то я краще лишився б удома. Якщо все-таки перше – то чому на столах чиновників замість документів тарілки з ковбасою і чарки?

Дуже правильно зробив один мій родич. (Він працює сам на себе майстром на всі руки: полагодити щось, побудувати чи розтрощити – Коля вміє все.) Родич чітко визначив пріоритети.

− Плювати я хотів на ці всі робочі й неробочі дні, − сказав він ще 31 грудня, смачно закушуючи оселедцем. – У мене – новорічні канікули. На роботу вийду не раніше 15 січня.

− А раптом замовлення якесь?

− Ні, − мудро й розважливо відповів Коля. – За весь час, що я працюю, не було жодного замовника, який зразу після Нового року затіяв би, скажімо, ремонт. Хіба в когось НП якась трапиться. Хоча он у мого старшого брата в квартирі трубу прорвало було, якраз першого січня. То він заткнув дірку якимсь ганчір’ям, а мені зателефонував лише після Різдва. І то згадав, по-моєму, випадково.

Тобто в людини вода у ванній постійно капає, сусідів знизу може залити. Людина ж – дзуськи всім, я святкую. Поки олів’є не доїм – не чіпати. А ви кажете, робочий день п’ятого січня… Смішно, їй богу.

…Втім, усе – хороше і погане – рано чи пізно закінчується. Ще відбути Василя й Маланку, роздати останні гривні й солодощі щедрувальникам – і можна братися до роботи. А наступна кавалькада (за «влучним» висловом екс-чиновниці з облдержадміністрації) святкових заходів офіційно почнеться першого травня. І дай тоді, боже, сил дожити до десятого…

Оригінал публікації

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.