Віра творить дива

Юнак на ймення Микола сумно чимчикував вулицею. Найсильніше в цей момент йому хотілося їсти. Єдина думка, яка кружляла в голові, − де б розжитися грошима. Для початку – хоча б на біляш…

Річ у тім, що Колю тиждень тому звільнили з роботи. Холодильник спорожнів учора. З усіх речей, що хоча б віддалено стосувалися їстівного, вдома була лише книга рецептів. Продати нічого. Втім, і торгаш із Колі був нікудишній.

Друзі, як часто водиться, були поруч, поки у Миколиних кишенях шелестіли банкноти. Коли ж фінанси з шелестіння перейшли на романси… Ну, всі знають, як це буває.

«Це якесь пекло, а не життя, − міркував юнак. – Роботи катма, грошей позичити ні в кого. А якби й позичити, то чим віддавати? Чи, може, вкрасти щось? А що – вкрасти і продати. Дивлячись, звісно, що і де поцупити… А раптом упіймають? В’язниця? Там, правда, годують…»

Коля на мить зупинився й озирнувся навкруги. Звичайний міський пейзаж: похмурі однакові багатоповерхівки, люди, що спішать кудись, автомобілі, тролейбуси й маршрутки… Нікому ні до кого немає діла. Пекло.

Раптом з-за рогу будинку вибіг чоловік зі скуйовдженим волоссям і дурнуватою посмішкою. На його ногах красувалися «в’єтнамки», натягнуті поверх шкарпеток. Обличчя світилося неземним щастям і блаженством.

− Ви вірите у бога? – закричав він радісно. − Вірите? Ви знаєте, у кому наш порятунок?

В одній руці чоловік тримав кілька яскравих журналів, а іншою нервово скуб себе за брудну чуприну.

− Візьміть, тут відповіді на всі ваші запитання! – ще радісніше вигукнув він.

Коля з острахом відсторонився:

− Не хочу я нічого читати. Нема там що читати. Я взагалі їсти хочу.

− Духовна їжа – ось головне! − аж підскочив в ейфорії незнайомець.

− Ну, я би і від пиріжка не відмовився, − філософськи сказав Коля і спробував обминути надокучливого проповідника. – Я піду собі, добре?

Але той схопив його за руку своєю давно не митою правицею і, повискуючи від емоцій, заволав:

− Покайся! Покайся у гріхах своїх! Не думай про їжу, не думай про гроші! Бог – ось той, хто врятує тебе! Ти думаєш, тобі зараз кепсько? Ні, кепсько буде, якщо ти не покаєшся і потрапиш до справжнього пекла!

Коля каятися не спішив, але й позбутися носія слова божого ніяк не вдавалося.

− А якщо я візьму журнальчик, ти від мене відчепишся? – спитав зрештою наш голодний герой.

Чоловік ледь не заплакав від щастя:

− Бери, бери, це допоможе тобі, як би погано не було. А захочеш ще почитати – на останній сторінці адреса нашого молитовного будинку вказана. Приходь, коли забажаєш!

…І вуличний пастор таки виявився правим. Життя у Колі налагодилося. У церкві справно годували духовною їжею. Іноді перепадав і хліб насущний. Робота теж була – проповідувати, сіяти зерна істини поміж таких, як він колись. А те, що квартиру на главу общини відписав… Та навіщо та квартира, головне, що Коля тепер точно потрапить до раю.

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.