Поговорили…

Стою щойно на порозі, п’ю першу за день каву, курю. Поруч примостилася Рись, улігшись біля ніг.

Із квартири сусідки (у нас будинок на двох господарів) раптом вискакує її собака – маленький, але страшенно капосний пудель, Барсік (чи Барчик, фіг його зна). Робить кілька рішучих кроків у напрямку Рисі. І зупиняється.

Кішка навіть не змінила позу, тільки зиркнула з-під лоба. Не дуже дружелюбно, мабуть, бо Барсік (чи Барчик) навіть позадкував трохи.

Не важко уявити діалог, який між ними відбувся (просто за Джеромом, у «Троє в човні, не рахуючи собаки» теж є такий момент, коли Монморансі нарвався на вуличного кота).

− Здрастуй, Барчику. Ти щось хотів?

− Та ні, що ви, що ви. Я так, прогулююсь…

− А мені здалося, що щось хотів…

− Ні, ні, відпочивайте собі. А мені пора вже. Побачимось.

І, намагаючись не розгубити рештки гідності, повернувся на свій поріг.

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.