Блог Андрія Лисенка

Open publication - Free publishing - More kirovograd

Коли, пропрацювавши всю ніч, виходиш надвір покурити. Тільки-но почало світати. Тиша. Прохолодно. Десь далеко-далеко проїхав автомобіль. Вітерець шумить у кронах дерев. А ти, покуривши, повертаєшся в дім і лягаєш спати.

На жаль, робочий графік не дозволяє цього робити.

Треба буде спробувати на вихідних.

Журнал Esquire выяснил, что знают юные современные пионеры о Владимире Ленине. Текст составлен на основе опроса московских пионеров от 10 до 16 лет из Московской городской пионерской организации, а также пионеров из отделений Союза пионерских организаций в Псковской, Курской, Костромской областях. Записала Елена Родина.

Некоторые люди заинтересованы сейчас в том, чтобы информация о Ленине не поступала в газеты, журналы, на телевидение. Его образ скрывается от детей. Поэтому мы мало о нем знаем. Великий, могучий... Первый президент России.

Настоящая фамилия у него была Ильич, но он придумал себе другую и стал известен как Ленин. Он был небогатым и добрым, жил в палатке у реки, а потом перебрался в Москву и стал ей руководить. Вроде как мэр. Конечно, его тогда уже переселили в Кремль, но он скучал по природе. Зимой Ленин ездил на броневике, который использовал как санки, снегокат. А летом — как машину. В те времена других машин не было, только лошади.

Когда Ленин сделал карьеру, он женилс…

Взято звідси.

У минулому номері на 7 сторінці розмістили фото бездомних котів і собак, які шукають господарів (з подачі громадської організації з захисту тварин «Бім»).

Сьогодні «бімовці» кажуть, що такого шквалу дзвінків навіть не очікували.

Рекламодавці, задумайтесь!

Випити холодної горілки з шашликами на березі Байкалу.

Прожити кілька тижнів у тайзі.

Побачити на власні очі Гранд-Каньйон.

Об’їхати на байку Європу, Штати, Україну й Росію.

Побувати у Нью-Йорку.

Випити кави у Парижі.

Покурити трави в Амстердамі.

Багато чого хочу.

На початку 2000-х я влаштувався на роботу в районну газету «Маловисківські вісті». Тодішнім редактором моїм був нині вже покійний Григорій Красний. Я написав пару хренових текстів. Потім потроху виписувався, мені довіряли все більше роботи…

А одного разу Григорій Олексійович викликав мене до себе в кабінет і сказав:

− Знаєш, Андрію, я тут подумав і вирішив: тобі треба здобувати вищу освіту. Поступиш на заочне відділення філфаку.

До такого несподіваного повороту я не був готовий.

− Знаєте, Григорію Олексійовичу, − в тон редактору відповів я, − в мене вже був досвід навчання в університеті (факультет іноземних мов, стаціонар, один повний курс і кілька тижнів другого). Мені не сподобалось.

− Ну, по-перше, це не стаціонар, а заочне. А по-друге, відмови не приймаються. Ти за статусом прирівняний до державного службовця, значить, повинен мати вищу освіту. Крапка.

Нічого не вдієш, почав готуватися. Справедливості заради скажу, що особливо не старався. Прочитав кілька книг і написав три диктанти.…

На щастя, Інтернет не передає запахів. Інакше ви могли б потерти монітор і відчути брак повітря.

Мешканці п’ятиповерхівки на проспекті Правди 14/22 у Кіровограді півтора місяці потерпають від запаху фекалій, що розноситься будинком із прорваної каналізації.

‒ Півтора місяці смердить, ‒ говорить завідуюча будинком Ганна Бур’янська. ‒ Нібито прорвало каналізацію десь на шляху від будинку до колектора. Тепер усі стоки збираються в підвалі, а там земляна підлога, вони у неї всмоктуються…

За словами Бур’янської, ЖЕК №3, який обслуговує будинок, допомагати не поспішає.

‒ Ми останні тижні в ЖЕК, наче на роботу, ходимо, ‒ обурюється завбудинком. ‒ Щоразу обіцяють допомогти, зробити щось, а потім починається – то в них трактора немає, то ще чогось. А в квартирі тим часом дихати немає чим – у прямому сенсі слова.

Додзвонитися в ЖЕК №3 Новинам Кіровоградщини не вдалося – там ніхто не бере слухавку.

У відділі експлуатації та ремонту житлового фонду головного управління житлово-комунального господарств…

Вчора зробив азу по-татарськи. Ділюся рецептом. (Фотографій, на жаль, не буде.)

Отже, мені знадобилися

М’ясо (свинина, хоча татари через цілком зрозумілі причини роблять азу з іншого) ‒ 800 г.
Картопля – 5 шт. величеньких.
Цибуля – 2 шт., достатньо великі (люблю цибулю просто).
Часник ‒ 2 зубки.
Солоні огірки – 8-10 маленьких.
Томатна паста ‒ 250 г.
Сіль, перець.
Тесть, який чистив і різав картоплю. Якщо цього інгредієнта у вас немає, доведеться обійтися власними силами або шукати йому заміну.

Процес

Промиваю м’ясо. Нарізаю його соломкою, не дуже тонко, але й не дуже товсто. У казан наливаю олії, розігріваю її, закидаю м’ясо. Воно повинне обсмажитись до золотавого кольору.

Вимикаю радіо «Шансон», яке волало на всю кухню. Тесть хмуриться, але нічого не каже. Важко зітхнувши, він починає чистити картоплю.

Я тим часом займаюся цибулею: чищу й нарізаю її півкільцями. Коли м’ясо стає золотавим, додаю туди цибулю і накриваю кришкою.

А тесть уже почистив картоплю і нарізав її соломкою. Обсмажую картоплю…

Open publication - Free publishing - More kirovograd

Наша Студія розробила й запустила ще один сайт – соціального магазину.



Нагадую: замовити сайт можна, зателефонувавши (0522) 35-40-74 з 09:00 до 18:00 у робочі дні чи написавши на електронну пошту info@novosti.kr.ua.

Пізніше напишу процес роботи над цим сайтом. Крім того, ми найближчим часом запропонуємо на розсуд потенційних замовників повний перелік послуг, які можемо надавати.

Сьогодні виповнився місяць, як охоронець супермаркету «Сільпо» накинувся на журналіста каналу «Кіровоград» Кирила Ющишена. (Нагадаю, Кирило за редакційним завданням знімав на мобільний цінники на цукор.)

Адміністрація торгової мережі поспішила заявити, що їхній співробітник діяв абсолютно правильно.

Близько третьої дня сьогодні зібралися чоловік 15 кіровоградських журналістів. Зайшли в «Сільпо», вишикувались шеренгою і по черзі пофоткали на мобільні злощасні цінники. Підійшла адміністраторка, спробувала заборонити зйомку. Але, коли всі залишили цукор у спокої й повернулися до неї з камерами і диктофонами, різко передумала: «Знімайте, мовляв, що вам хочеться».

Фото викладу пізніше.

Що виходить у підсумку. «Наїхати» на одного журналіста, вибити в нього з рук мобільний телефон ‒ це аж бігом. Зробити те ж саме з 15 людьми ‒ вже ні, раптом з’ясовується, що знімати таки можна.

Передруковую пост Андрія Богдановича.

В пятницу ночью в районе улицы Черновола (Луначарского) 1 нашего коллегу-сотрудника КОГТРК Анатолия Семидоцкого сбил автомобиль. Результат этого ДТП -перелом основания черепа, осколочный перелом руки у Анатолия. Водитель сбив его, остановился, вышел из машины и увидев лежащего, уехал, то есть скрылся с места аварии. Это все произошло около полуночи. Состояние Анатолия сейчас тяжелое, но стабильное. Он приходит периодически в сознание, переведен из реанимации в нейрохирургию областной больницы.

Дорогие друзья, если вдруг вы или ваши знакомые что -нибудь слышали об этом инциденте или вдруг были свидетелями этого ДТП, просьба обратиться или ко мне лично или в милицию или к нам телекомпанию (площадь Кирова 1).

Мы ищем водителя, который бросил Анатолия практически умирать на дороге.

Отдельное спасибо кировоградцу, который вызвал скорую помощь. Благодаря ему Анатолий жив.

Не люблю темне пиво. Але Guinness ‒ прекрасний. І має великий плюс: зважаючи на його ціну (30 гривень за келих у пабі «Ла-Манш»), багато не вип’єш.

Вчора: чудова компанія, смачнючий шашлик, холодна горілка, довгі розмови.

Сьогодні: похмілля.

І все-таки життя прекрасне!

Місцеві мешканці кажуть, що цьому кладовищу – кілька сотень років. Тепер на ньому пасеться худоба і знаходиться мальовничий смітник.



На одній із могильних плит зберігся надпис.

«Здесь покоится прах (ім’я та по-батькові нерозбірливо) Березенко. 1897 ‒ 1945. Не забуду тебя, дорогая жена».



На іншій плиті вигравіруваний якір (але розгледіти його важкувато).



Фото Павла Волошина, УЦ

Просто історії. Без моралі й висновків.

Перша. Друг тестя потрапив до лікарні – дуже сильно болять коліна. Прописали масаж – безкоштовний. Ходив на нього кілька днів, лікар масажував коліна протягом десяти хвилин.

Потім дружина порадила: «Ти б дав йому гривень сто. Людина працює все-таки…»

По завершенні чергової процедури друг тестя поклав масажисту сто гривень у кишеню халата. «Та ви що?! Не треба, це ж безплатна процедура!» − обурився ескулап, але гроші взяв.

Тепер масаж щоразу триває не десять, а двадцять хвилин.

Друга історія. Тому ж чоловіку з хворими колінами запропонували операцію. Два варіанти: якщо безплатно – чекати в черзі кілька років; якщо маєш тридцять тисяч гривень – зроблять хоч і завтра.

Є ще й третій варіант – заплатити пару тисяч тому, хто розпоряджається чергою. Але не факт, що хтось не заплатить більше.

Третя історія, завершальна. До наших сусідів на літо привезли малого – клас другий, мабуть. Батько хлопчика – чех, у Чехії вони й живуть, а до діда й баби – на літні кан…

Скрін-шот із сайту Кіровоградського обкому КПУ (клікабельний).

На оце ось, пишуть, витратили 800 тисяч із бюджету.

Open publication - Free publishing - More kirovograd

Цитата з прес-релізу СБУ: «Слідчі Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області завершили розслідування кримінальної справи стосовно двох громадян України, які незаконно збували наркотичні засоби в одному з районних центрів області».
В одному з районних центрів! У якому?

Зателефонували в СБУ. Все одно ні фіга не взнали.

Попросили допомоги в міліції. Ті відповіли, що то «не їхня парафія».

На головному сайті СБУ є інформація про регіональні прес-служби. Телефон кіровоградської не відповідає. Замість гудків – писк і скрегіт. (Азбука Морзе? Недійсний номер?) Я розумію, що служба – зашифрована, але ж не настільки!

На довершення всього мобільний прес-секретаря нашого СБУ мовчить. «На жаль, абонент не може прийняти ваш дзвінок…» У них там мобільні глушать?

Під час чергового приступу тверезості записав у блокнот, чого треба досягти до кінця року. З міркувань збереження своєї психіки в цілісному стані нічого тут про це не скажу. (Набіжать любителі анонімно посрати, а в мене нерви не в порядку.) Але пам’ятатиму про мету повсякчас.

До речі, похвастаюся спеціально для згаданих вище любителів.

У восьмому класі я не вмів підтягуватись. Раніше, зрозуміло, ‒ теж, але було якось пофіг. А от у восьмому з мене жорстоко посміялися пацани на фізкультурі.

Я прийшов додому і змусив діда зробити мені турнік. Ще до останнього дзвоника я підтягувався найбільше в класі.

Якось захотів записатися на футбольний гурток. Тренер сказав, що візьме, лише якщо я набиватиму ногами м’яча не менше десяти разів (щоб на землю не падав). Я міг це зробити разів зо три. Якщо пощастить – чотири.

Я роздобув футбольного м’яча і почав тренуватися. Через деякий час (місяць, може, більше) мій особистий рекорд становив вісімсот із чимось разів. Більше не захотів, бо набридло. (На …

Надумав якось (ще в 90-х) мій колишній вітчим написати листа своєму рідному сину. Почухав голову, взяв ручку. Написав. Заклеїв конверт.

Доходить справа до адреси.

‒ Так… Харків, вулиця… ‒ і тут вітчим задумався. ‒ Пам’ятаю номер будинку, квартиру пам’ятаю, а от вулиця… Письменник якийсь, на літеру «Б» прізвище.

‒ Бунін? ‒ питаю я.

‒ Та ні! ‒ відмахується вітчим. ‒ Точно не Бунін.

‒ Байрон?

‒ Ну який Байрон у Харкові? Де Харків, а де Байрон? Ні!

‒ Бредбері?

‒ Та це вже взагалі фантастика. Ні.

Перебираємо всіх письменників, чиї прізвища на літеру «Б». Підключаємо до мозкового штурму маму. Голови пухнуть. Безрезультатно. Все не те.

‒ Коротше, ‒ вітчиму набридає це невдячне заняття. ‒ Давайте спати. Буде ранок – ще подумаємо.

…Снідаємо. І раптом вітчим аж підстрибує на стільці. Мама від несподіванки виливає на себе чай. Я ледве не давлюся бутербродом.

‒ Згадав! Згадав! ‒ радісно кричить вітчим. ‒ Ну як можна було забути?! Котляревський!

У мене є кілька ритуалів, без виконання яких і день – не день, і ніч – не та.

Скажімо, ранкова кава з сигаретою. Надворі. Щоранку, коли треба на роботу; без цього за хвіртку не виходжу.

Або куховарство. Люблю готувати. Часу на це небагато, але, щойно він з’являється, я – бігом на кухню. Ритуал полягає в тому, що під час варіння-смаження-печення обов’язковий атрибут – пиво. Попиваю його, в голові думки кружляють, на плиті шкварчить і булькає, запахи смачні розносяться… Краса!

Читання перед сном. Яким би не був стомленим ‒ хоч пару абзаців. (Вчора, до речі, закінчив гавайські оповідання Джека Лондона. Сьогодні треба підшукати собі щось новеньке.)

Невдовзі в мене з’явиться ще один ритуал. Незмінним заняттям по суботах стане приготування чогось новенького (рецептів в Інтернеті – море) і викладання процесу з ілюстраціями у цей блог. Почитати про мої кулінарні потуги можна буде за тегом «куховарство».

Послухав сьогодні ввечері «Скіфію-Центр». Не з самого початку.

Віра Шестакова розповіла мені останні новини шоу-бізнесу. Так, я із радістю дізнався, що Брітні Спірз збирається заміж. Поспівчував Івану Урганту, який через напружений робочий графік розлучається з дружиною. З жахом вислухав історію про те, що співачка Йолка зовсім забула про свою хрещеницю і не спілкується з нею. Ох, Йолка-палка…

Потім із задоволенням кришив цибулю на салат під пісню у виконанні згаданої Йолки. Назву не пам’ятаю, слів теж.

Після чудової композиції слово взяла журналістка ОДТРК (прізвище вилетіло з голови), яка поспілкувалася в студії з представницею служби зайнятості. Невимушена розмова, щедро пересіяна канцеляризмами, тривала хвилин 10. (Голову даю на відсіч, що чиновниця читала з папірця. На жаль, новітні цифрові технології ще не навчили радіо показувати.)

Після цієї передачі новини спорту мені повідав Женя Савранський. Йому не вдалося мене вразити – всі новини я вже давно знав.

Потім на кухню прийшла дру…

В «Однокласниках»: «Александр *Apelsin* Ильченко відзначає свято: День рождения».

Ні хера він не відзначає. Александр *Apelsin* Ильченко повісився майже рік тому… Вічна пам’ять.

Неофіційна організація молодих людей, які відловлюють педофілів, з’явилася в Кіровограді.

Інформація від «Опори»: «Тернополяни підтримують свого кандидата гривнею. Поки Володимир Кухар готує документи, громада збирає гроші йому на заставу.

Із необхідних для застави 13 224 грн, станом на 8 серпня 2012, було зібрано майже 12 тис грн. Окрім тернополян, до збору коштів, як повідомляють активісти “Альтернатива — Кухар”, долучилися також одесити й кияни. Гроші на заставу надходять в першу чергу від людей, які вже дещо знайомі з паном Кухарем та його діяльністю: колишні однокласники, друзі, добрі знайомі. Саме ці люди, ймовірно, і стануть основою його передвиборчої команди, учасники якої працюватимуть, за словами Володимира Кухара, виключно на добровільних засадах і “за власними переконаннями”.

Агітаційна робота кандидата Кухара проводиться переважно в інтернеті. На його підтримку створено спеціальні сторінки у різних соціальних мережах. Володимир Кухар - засновник та голова ГО “Українська альтернатива”, він родом з Тернопільщини, останнім часом працював і жив у Києві. Відомий про…