Тяжка доля…

На початку 2000-х я влаштувався на роботу в районну газету «Маловисківські вісті». Тодішнім редактором моїм був нині вже покійний Григорій Красний. Я написав пару хренових текстів. Потім потроху виписувався, мені довіряли все більше роботи…

А одного разу Григорій Олексійович викликав мене до себе в кабінет і сказав:

− Знаєш, Андрію, я тут подумав і вирішив: тобі треба здобувати вищу освіту. Поступиш на заочне відділення філфаку.

До такого несподіваного повороту я не був готовий.

− Знаєте, Григорію Олексійовичу, − в тон редактору відповів я, − в мене вже був досвід навчання в університеті (факультет іноземних мов, стаціонар, один повний курс і кілька тижнів другого). Мені не сподобалось.

− Ну, по-перше, це не стаціонар, а заочне. А по-друге, відмови не приймаються. Ти за статусом прирівняний до державного службовця, значить, повинен мати вищу освіту. Крапка.

Нічого не вдієш, почав готуватися. Справедливості заради скажу, що особливо не старався. Прочитав кілька книг і написав три диктанти. Але все одно вступив, набравши найвищу кількість балів серед охочих пов’язати своє життя з викладанням української мови та літератури. (Можна лише уявити, як «старалися» інші.)

Не розповідатиму про своє навчання. Місцями було весело, місцями – не дуже. Але настала пора контрольної роботи з історичної граматики. (Іспити й заліки з інших дисциплін, де потребувалися не стільки конкретні знання, скільки вміння поплести язиком, я здавав без проблем. Тут же − зовсім інший випадок.)

Сіли ми в аудиторії, викладачка роздала нам завдання. Читаю запитання, на яке маю відповідати письмово: «Доля давніх прикметників в українській мові».

Ну, думаю, двійка гарантована. Я й про сучасні прикметники мало чого можу розповісти цікавого. А про давні…

Коротше, пишу відповідь: «Доля давніх прикметників в українській мові була дуже тяжкою». Здаю папірець – першим із групи, бо багато часу писанина не забрала. І йду собі.

Через день оголошують результати. Старості – четвірка, мені – трійка, решта – два бали.

Після цього випадку я кинув навчання (на третьому курсі), зрозумівши, що наступного разу так уже не вийде. Довелося б учити, а «давні прикметники» навіювали на мене смертельну нудьгу…

3 коментарі:

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.