Мета до кінця року

Під час чергового приступу тверезості записав у блокнот, чого треба досягти до кінця року. З міркувань збереження своєї психіки в цілісному стані нічого тут про це не скажу. (Набіжать любителі анонімно посрати, а в мене нерви не в порядку.) Але пам’ятатиму про мету повсякчас.

До речі, похвастаюся спеціально для згаданих вище любителів.

У восьмому класі я не вмів підтягуватись. Раніше, зрозуміло, ‒ теж, але було якось пофіг. А от у восьмому з мене жорстоко посміялися пацани на фізкультурі.

Я прийшов додому і змусив діда зробити мені турнік. Ще до останнього дзвоника я підтягувався найбільше в класі.

Якось захотів записатися на футбольний гурток. Тренер сказав, що візьме, лише якщо я набиватиму ногами м’яча не менше десяти разів (щоб на землю не падав). Я міг це зробити разів зо три. Якщо пощастить – чотири.

Я роздобув футбольного м’яча і почав тренуватися. Через деякий час (місяць, може, більше) мій особистий рекорд становив вісімсот із чимось разів. Більше не захотів, бо набридло. (На гурток, до речі, не пішов ‒ передумав.)

У київській редакції proUA, де я працював, журналісти ділилися на дві категорії: ті, хто сиділи на новинах, і ті, хто писав тексти. Останні в моїх очах були привілейованою кастою: отримували трохи більше грошей, мали вільний графік роботи... Аристократи, практично.

Я сидів на новинах, але хотів писати тексти.

Показав свій перший опус редактору. «Херня», ‒ лаконічно відповів той.

Другий – так само.

Третій – аналогічно.

Четвертий – редактор порадив не маятись фігнею, а сидіти спокійно на новинах: «Це в тебе виходить, навіщо ти намагаєшся зробити щось таке, що не вмієш? А заробляти нормально і тут можна».

Я регулярно писав, тексти регулярно потрапляли в кошик.

Але одного разу редактор сказав: «Ти знаєш, а оце опублікуємо».

І діло пішло. Я став «привілейованим».

Приблизно так само вийшло з зарплатою. Коли я на співбесіді в proUA відповів, скільки я хотів би заробляти через рік, на мене подивилися, як на ідіота. Але вже через місяців сім-вісім я заробляв озвучену суму.

За все моє свідоме життя мені не вдалося досягти мети лише один раз – невдача трапилась із журналом «ЦРУ» 2010 року. Але, з іншого боку, я багатому чому тоді навчився.

Тому я не сумніваюся, що все у мене вийде.

2 коментарі:

На платформі Blogger.