Вихідні могли би бути прекрасними…

…якби не зуб мудрості, який мені вчора вирвали.

Історія почалася традиційно. Розболівся зуб. Причому так, що я не зміг заснути ні на хвилину. Традиційно ж дотерпів до останнього. («Боюся темряви і стоматологів». ‒ «Ну, стоматологів – зрозуміло, а чому темряви?» ‒ «А уявляєш, скільки у ній стоматологів?!»)

Дружина повела – інакше цей процес назвати складно – у цілодобовий стоматологічний кабінет на Шевченка. Там уже сиділи в черзі кілька «щасливців».

Зайшов у кімнату для катувань і я, нарешті. Лікар поліз мені в рота якоюсь металевою штуковиною. Спочатку поводив себе пристойно, а потім несподівано стукнув нею по хворому зубу.

‒ Оце він і є, ‒ задоволено сказав стоматолог, коли я підскочив на кріслі. ‒ Лікувати сенсу немає. Будемо рвати?

‒ Будемо, ‒ мужньо погодився я.

Вкололи знеболювальне. Дали хвилин десять, щоб воно засвоїлось, а я передумав і втік. Накивати п’ятами не дозволили відчуття гордості й дружина. Більше – дружина, звичайно.

Я знову сів у крісло. Стоматолог ще раз задумливо подивився в мого рота і взяв обценьки з сусіднього столика.

‒ Може бути трохи боляче, ‒ чесно попередив він.

Поняття «трохи» у нас із ним, як виявилося, відрізняються. А коли ще врахувати, що після обценьків він почав шурувати по тому місці, де колись був багатостраждальний зуб, чимось, дуже схожим на монтировку і цвяходер одночасно…

Одне радує: зуб тепер не болить. Нема там чому боліти вже.

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.