Пошук

15.09.12

То лі «Воля», то лі нє «В-о-о-о-ля»…

Продовження епопеї з компанією «Воля». (Вірніше, хочеться вірити, що завершення.)

З понеділка вдома почав періодично пропадати Інтернет, який передається у мій кабінет (це я так гордо називаю кімнатку десь два на чотири метри) на другому поверсі через Wi-Fi. Радіосигнал – постійний і стабільний, досягнутий змінами положення антени, матюками і танцями з бубном протягом кількох днів ще у травні. Інтернет – то є, то немає.

Почав копирсатися у налаштуваннях роутера. Вимикав і вмикав. Змінював усілякі IP і DNS’и. ККД = 0.

На роботі зателефонував у службу підтримки «Волі». На тому кінці дроту ввічливо пояснили, що в них триває оновлення апаратури, й вони не можуть точно сказати, чи доходить сигнал до мого модему. Запропонували послуги майстра – він, мовляв, зателефонує вам, коли ви будете вдома, і спробує допомогти. Домовились на 19:30.

Я чекав до 21:00. Майстер тупо не передзвонив. Наступного дня у тій же службі підтримки мене гаряче запевняли, що він мені телефонував, а я не брав трубку. Ледь не повірив.

Почав читати всілякі форуми. Дочитався до того, що це, скоріше всього, проблеми з роутером. Найліпший вихід – пофарбувати його в зелений колір і викинути у траву, щоб ніхто не знайшов. Я всерйоз задумався над тим, що треба купувати новий. Дорожчий, зрозуміло, бо мій дешевий не справився з покладеними на нього завданнями і від сорому помер.

Знову зателефонував у службу підтримки. (Про те, як важко почути у слухавці голос живої людини, а не автовідповідача, я вже писав.) Цього разу спеціаліст колл-центру Тарас зміг подивитися, чи доходить сигнал до модема:

− Ви знаєте, я от дивлюся, сигнал до модема доходить.

Помовчав і додав:

− Та й від модема – без проблем іде…

Я вже почав думати, що зараз невидимий, але всевидющий Тарас скаже, що модем і роутер стоять у мене на шафі. Але так далеко його знання не простиралися.

Натомість Тарас заявив:

− Це з роутером, напевно, проблеми. А ви його в нас купували? Ні? Тоді навряд чи наші спеціалісти зможуть чимось зарадити. 

У ході спілкування з Тарасом з’ясувалося, що він говорить зі мною з Києва, хоча я набирав кіровоградський номер. А технічні фахівці в них теж знаходяться в столиці й консультують лише по телефону.

…Сьогодні я йшов повз офіс «Волі» на площі Богдана Хмельницького в Кіровограді. Дай, думаю, загляну.

− Доброго дня, − радісно привіталася симпатична дівчина. – Чим можу вам допомогти?

− Та, − кажу, − проблеми з Інтернетом у мене. То є, то немає…

− О, − говорить вона, − а яка у вас адреса?

− Вулиця Тімірязєва…

− То є Інтернет, то пропадає? Так це у всіх у центрі так, − перебиває мене дівчина. – У нас аварія, тривають роботи. З понеділка, сподіваємось, усе буде гаразд.

Я онімів. Потім зібрався з думками і якомога спокійніше (хоча хотілося кричати й тупати ногами, а ще краще – що-небудь розбити на друзки) запитав:

− А якого ж, пробачте, чому у службі підтримки мені сказали, що все нормально?

− Ну, вони ж у Києві…

Лишається надіятись і вірити. Вірити і надіятись.

2 коментарі: