Рядовий Тонкий

Рядовий Тонкий важив кілограмів сто двадцять. Більше половини ваги складали зовсім не м’язи. Думаю, він зміг би прожити без їжі місяців десять. (Тонкий – не єдине лінгвістичне непорозуміння в нашій частині. Полковник Кудрявченко був лисим. Підполковник Буханов не пив. Старший лейтенант Мікашвілі не знав жодного слова грузинською. І лише майор Гультяєв повністю виправдовував своє прізвище.)

Тонкий мав цілком природну для солдата звичку спати у не відведених для цього місцях. Довго і ґрунтовно. Розбудити його було важко.

Вийшов якось полковник Кравченко з бункера, де розташовувався командний пункт, покурити на сон грядущий. Повернуся задумливий. Кітель його на спині був білий.

− Там солдат ваш заснув, − сказав Кравченко старшому зміни. – На сходах сидить і спить. Я кричав, тупав ногами і смикав його за вуха. Безрезультатно. Довелося протискуватись між ним і стіною.

Що цікаво, Тонкий одразу прокидався, коли його приходили змінювати. Він поправляв форму, смачно позіхав і йшов спати в казарму.

Іншого разу Тонкий відзначився, охороняючи три вантажівки, що стояли позаду бункера. Ніхто й ніколи не бачив, щоб вони їздили. Але караул там виставляли регулярно.

Годині о другій ночі повз вантажівки з «блядок» повертався п’яний прапорщик. Раптом він почув, як із темряви на нього гарчить тигр. Або лев. Ведмідь на крайній випадок. Головне, судячи з усього, − дуже голодний. Прапорщик одразу протверезів. Обережно підійшов ближче. Тонкий дивився сни навстоячки, обпершись на крило найближчого «ЗіЛа».

Зрештою, всі звикли. Навіть коли Тонкий ночував із усіма в казармі й хропів, його били подушкою не більше п’яти разів на ніч. А от до тих історичних моментів, коли він був днювальним (у нас це називалося «стояти на тумбочці»), звикнути було неможливо.

Черговий по роті пояснив йому:

− Як побачиш офіцера чи прапорщика – командуй: «Рота, струнко!» Потім, карбуючи крок, підходь до нього і рапортуй: «Товаришу такий-то! За час мого чергування порушень не трапилось. Рядовий Тонкий». Після команди «Відбій!» кричати не можна. Треба просто рапортувати, не дуже гучно. Все ясно?

Тонкому все було ясно. Він настанови виконав і перевиконав. Шкода, але на цьому посту йому чомусь не спалося. 

Першим у казарму зайшов комроти капітан Борисов.

− Рота, рівняйсь! – дурним голосом заволав рядовий Тонкий. Зіскочив із приступку біля тумбочки і пішов на капітана, високо піднімаючи ноги в чоботях. – За час мого чергування…

Комроти здригнувся і позадкував. Похмільному, йому було важко зрозуміти, чому солдат замість «Струнко!» кричить «Рівняйсь!» і суне на нього, мов робот-поліцейський із однойменного фільму. Але Борисов зумів впоратися з шоком і скомандував:

− Відставити! Продовжити виконання обов’язків днювального!

Тонкий радісно гаркнув: «Так!» і повернувся на своє місце. Комроти вирішив покурити на вулиці й заспокоїти нерви.

Через п’ять хвилин знову зайшов.

− Рота, рівняйсь! – зарепетував Тонкий і посунув на капітана. – За час мого чергування порушень не трапилось. Днювальний…

− Ти мені вже доповідав, − перебив його Борисов. – Досить.

Крики Тонкого лунали весь день. Офіцери й прапорщики то заходили, то виходили. Ближче до вечора вони перестали лякатись.

Уночі п’яненький Борисов подумав, що негоже в такому стані показуватися на очі дружині. Зі старшинської каптерки він, хитаючись, попрямував до казарми, де був його кабінет. Близько третьої всіх розбудив нелюдський лемент: «Рота, рівняйсь!..»

Зранку Тонкого вирішили зняти «з тумбочки» і направити на допомогу кухарям. Через дві години начальник їдальні привів його назад.

− Забирайте свого придурка, − не дуже ввічливо заявив він. – І майте на увазі, сьогодні обід – без першого. Після крику «Рота, рівняйсь!» наш кухар перекинув каструлю з борщем. Добре, що не на себе, а на майора Гультяєва, який зайшов узяти хліба на закуску. 

Тонкий ще кілька разів був днювальним. Перед дембелем він нарешті зрозумів, що правильно буде «Рота, струнко!», а не «Рота, рівняйсь!» Хоча не зрозумів, що вночі кричати не треба. Та й удень можна не так гучно.

…Де зараз Тонкий, чим займається –  не знаю. Сподіваюся, у нього все добре. Хочеться думати, що він зараз, коли я дописую ці рядки, тихенько й мирно спить у своєму ліжку під боком у дружини. І я їй не заздрю, якщо Тонкому присниться капітан Борисов чи ще хтось із офіцерів…

27 вересня 2012 року, 00:09

Немає коментарів:

На платформі Blogger.