Пошук

21.12.12

Про вибори і дорогий хліб

Сценарій політико-економічної казки для дорослих. Будь-які збіги з реальними персонами є лише плодом уяви читачів. Усі події вигадав автор, перебуваючи у поствиборній ейфорії.

Дійові особи. Батько й син Тютюненки, хлібні магнати; безіменний бритоголовий чоловік у спортивному костюмі «Абібас»; вождь племені майя Зіпсований Бюлетень.

Дія перша

Велика кімната у родинному маєтку Тютюненків. На стіні – картини відомих художників, альпіністський значок і кімоно. У кутку – прапор із червоним серцем на білому фоні. Батько й син сидять на шкіряному дивані.

Батько: − Ну що, синку, ти вже у нас дорослий. Пора на вибори йти, до Верховної Ради пробиватися. Будеш там наші інтереси відстоювати.

Син: − А ти, тату? Мені що, самому йти? Страшнувато…

Батько: − Та ні, я про все домовився. Місце у списку мені вже є. А тобі доведеться в мажоритарному окрузі воювати. Але не переживай, усе буде добре, я допоможу.

Син: − Ну як не переживати? Боюся, не виграю я. Сам же знаєш, що нас не дуже шанують у народі.

Батько: − По-перше, ти балотуватимешся від популярної партії, глянь на прапор. Голосуватимуть не стільки за тебе, скільки за неї. А по-друге… Побачиш, усе вийде.

Дія друга

Розпал виборчої кампанії. Підвал на одному з заводів Тютюненків. Спартанська обстановка: стіл, три стільці, сейф. За столом сидить лисий чолов’яга у спортивному костюмі й старанно заповнює якусь таблицю. Заходить вождь із великою пір’їною у волоссі.

Вождь: − Зіпсований Бюлетень вітає тебе, блідолиций. Це тут гроші за голоси платять?

Лисий (здивовано): − А ти як тут опинився? Вперше індіанця у нашому місті бачу.

Вождь: − Як, як? Це ж казка, а в ній усе можливо. Індіанців у нас стільки, що тобі й не снилося. То що там із грошима?

Лисий: − Ну, можна підзаробити. Але треба людей на вибори привести чим більше. І голосували вони щоб правильно, за того, за кого треба.

Вождь: − Люди – не проблема. Кажу ж тобі: в мене індіанців вистачає. Скільки платите? Зразу попереджаю: минули ті часи, коли можна було з нами просто вогняною водою розраховуватись. Тепер – лише грошима.

Лисий: − Ну, по сотні за кожен голос. І тобі навар буде.

Вождь: − Хау! Тобто окей. Домовились, коротше.

Вождь виходить. Лисий дістає з кишені мобільний, набирає номер і говорить: «Вважайте, перемога наша. Я знайшов індіанців. Та не пив я! Знайшов людей, які проголосують».

Дія третя

Родинний маєток Тютюненків, та ж сама кімната. Поруч із картинами, гаком та кімоно висять два депутатські мандати. Прапора вже немає. Батько й син на дивані.

Син: − Тату, але ж і грошви ми вбухали у ці вибори! Я аж починаю думати: може, не треба було в це все влазити?

Батько: − Синку, ну ти наче й дорослий, а в бізнесі так і не навчився розбиратися. Нічого трагічного не сталося. Ціну на хліб піднімемо – і все до нас повернеться.

Син: − Точно, я й не подумав! То я побіжу бухгалтеру завдання поставлю?

Батько: − Біжи.

Син вибігає з кімнати. Батько замислено дивиться на стіну. «Депутати Тютюненки…» − тихо каже сам до себе й задоволено посміхається.

Завіса

Оригінал публікації

1 коментар:

  1. Дуже гарна казка, десь я її вже чув. Але я б, білий прапор с червоним серцем, замінив би на білий прапор забруднений червоною плямою. Більш драматичніше як на мене.

    ВідповістиВидалити