Пошук

04.12.12

Три історії про русифікацію й українську мову

Перші дві взяв із профілю Інни Тільнової «В Контакте».

60-ті роки ХХ ст. Русифікація йде повним ходом. У президії якихось поважних зборів сидить поет Максим Рильський і слухає, як доповідач на прізвище Калюжний розповідає, що між російською та українською мовами нема ніякої різниці. Рильський нахиляється до мікрофона на столі президії й зауважує: «Ну що ви, різниця все-таки є. От російською ваше прізвище звучить Кал Южний, а українською на вас треба казати Гімно Південне». Під загальний регіт промовець кудись зник.

70-ті роки ХХ ст., Київ. Довжелезна черга в гастрономі. До прилавка нахабно протискається молода особа. Микола Лукаш, один із найвизначніших українських перекладачів (до речі, йому першому в Україні вдалося повністю перекласти «Фауста»), звертається до неї: «Куди це ви так поспішаєте, панночко?» Дівиця гордо відповідає: «А я по-вашему не понимаю!» «Нічого, ‒  каже Лукаш, ‒ я можу і по-вашому: куда прешь, блядь?»

Третя історія трапилася з моїм другом на ймення Ігор і прізвисько Бобер. Він поїхав на якийсь рок-фестиваль, попросивши в мене спеціально для цього діла вишиванку. І там, у вишиванці й джинсах, кілька днів ковбасився під музику й пиво. Протискається, значить, Бобер (а слід зазначити, що за розмірами він більше схожий не на безневинну тварину, на честь якої має своє прізвисько, а на ведмедя) у натовпі й випадково штовхає якусь дівчину. «Пробачте, не хотів», ‒ посміхається мій друг до неї. «Аккуратней, не видишь, что ли, куда лезешь?!» ‒ чемно відгукується панянка. Тут Бобер, різко повернувшись до співрозмовниці, аж та сховалася за свого хлопця, видає: «А ви українською, будь ласка, а то я ворожої не розумію…»

Моралі не чекайте, її не буде. Просто три історії.

2 коментарі:

  1. Кухлик

    Дід приїхав із села,
    Ходить по столиці.
    Має гроші – не мина
    Жодної крамниці.
    Попросив він: – Покажіть
    Кухлик той, що з краю.
    Продавщиця: – Што? Чєво?
    Я не панімаю.
    - Кухлик, люба, покажіть,
    Той, що збоку смужка.
    - Да какой же кулік здєсь,
    Єслі ето кружка!
    Дід у руки кухлик взяв
    І насупив брови:
    - В Україні живете
    Й не знаєте мови...
    Продавщиця теж була
    Гостра та бідова.
    - У мєня єсть свій язик,
    Ні к чєму мне мова.
    І сказав їй мудрий дід:
    - Цим пишатися не слід,
    Бо така сама біда
    В моєї корови:
    Має, бідна, язика
    - І не знає мови!

    Павло Глазовий

    ВідповістиВидалити