Кішка – це прекрасно. Іноді


У нас живе кішка на прізвисько Рись.

Років два тому ми знімали однокімнатну квартиру на вулиці Шатіла в Кіровограді. Поверталися якось увечері додому – і двірник запропонувала взяти кошенятко. Їх там трійко бігали – замучені, худі й страшненькі, як мені здалося. Двірничиха розповіла також історію цих звірів. Виявляється, якийсь ідіот (чи ідіотка, хтозна) викинув їх ще зовсім малесенькими у сміттєвий контейнер.

Дружина моя добра, тварин любить. Подивилася на мене такими очима, що я зрозумів: не відвертітися, доведеться хоча б одне брати.

Тепер от Рись живе з нами. (Хоча іноді здається, що ми з нею.) Велика, пухнаста і дуже красива кішка.

Все було би прекрасно, якби не два моменти.

Перший – кожні два тижні в неї наступає березень. Вона кричить дурним голосом майже цілодобово. Час від часу під наші вікна приходить сусідський кошак і волає знадвору. Дует. Особливо приємно чути цей кошачий спів тихим вечором…

Таблетки не допомагають. Тапок, що вже кілька разів літав у сусідського кота, – також. Можливо, допоможе стерилізація, яку ми вже запланували.

А другий момент – шерсть.

Встаю зранку, йду до кавоварки. На ній – шерсть.

– Ну, – думаю, – вип’ю чаю.

Вмикаю чайник, плентаюся вмиватись. Повертаюся, наливаю кип’яток у чашку – на поверхні плаває котяча шерсть.

– Лишився компот, – кажу сам собі. Відкриваю холодильник – шерсть навіть там…

Кішка – це прекрасно. Заводьте собі котів – нудно не буде ніколи.

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.