Пошук

29.05.13

Хтось «копає» під «Велту»


Одне з найбільших підприємств області, що має свої потужності в Новомиргородському районі, намагаються втягти у політичні чвари. Представники опозиції закидають «Велті» екологічні порушення, пов’язані з розчищенням русла Великої Висі, ‒ нічим, правда, не підтверджені. Керівництво компанії просить залишити її в спокої й дати можливість нормально працювати.
Депутат обласної ради (фракція «Батьківщини», помічник народного депутата від «Батьківщини» Валерія Кальченка Олександр Чорноіваненко зібрав у Коробчиному Новомиргородського району місцевих мешканців. Формальна причина зустрічі ‒ «Велта» своєю діяльністю, зокрема розчищенням річки Велика Вись, нібито шкодить навколишньому середовищу. Про справжню можна лише здогадуватись, проаналізувавши деякі факти.
‒ Я дуже радий бачити всіх присутніх тут, особливо представників засобів масової інформації, ‒починає свій виступ Олександр Чорноіваненко. ‒ Думаю, розмова буде відкритою та щирою. Добре, що тут є і працівники «Велти». (Вони розмістилися попід стінкою в залі засідань Коробчинської сільради з транспарантами «Чорноіваненко, що, гроші закінчилися? Прийшов по наші?», «Наші діти їдять хліб, а не балачки» тощо. ‒ Ред.) Добре, що є і Андрій Вікторович (Бродський. ‒ Ред.) як власник цього підприємства. Я попросив провести цю зустріч не випадково. Я балотувався у Верховну Раду з цього регіону, це мій округ. Я зайняв перше місце по Новомиргороду і брав на себе зобов’язання, що ті проблеми, які піднімали люди на зустрічах, вирішуватимемо разом. Ви знаєте, що є публікація в «Економічній правді»…
Тут варто пояснити. 22 березня нинішнього року в Інтернет-виданні «Економічна правда» (належить до медіа-холдингу «Українська правда») вийшла стаття Богдани Буземської під назвою «Титановий пиріг». Лейтмотив тексту ‒ «Велта» заробить грошей, угробить екологію краю й піде собі геть. При цьому авторка не навела жодного аргументованого документами чи думкою фахівців доказу та не поцікавилася позицією керівництва підприємства. Відтак матеріал має всі ознаки замовного.
Але повернемося до Коробчиного. Чорноіваненко приїхав говорити про екологічні проблеми, проте підготувався абияк. Утім, судіть самі (далі ‒ дослівно наведений діалог):
‒ Можливо, хтось із місцевих мешканців хоче виступити? Тому що вода пропадає в колодязях, у річці практично води немає…
‒ Та ні! ‒ перебиває хтось із місцевих. ‒ Навпаки, річка піднімається, заливає городи…
‒ Ну, тобто, я так розумію, що та проблематика, що була півроку тому, її вже немає? ‒ виходить із води майже сухим Чорноіваненко. ‒ А зараз, значить, картоплю заливає? Виходить, води не мало, а багато… Ну, це теж проблеми. А у зв’язку з чим вони виникли?
‒ «Велта» перегородила Вись дамбою.
‒ Ага, ну тобто перегороджена річка, збирається вода, затоплює городи?
‒ Так! ‒ відповідає той самий місцевий, що виправив Чорноіваненка щодо рівня води.
‒ Ну, значить, проблема є? ‒ допитується Чорноіваненко. ‒ А як вас звати?
Чоловік називається (ми не пишемо його прізвище з етичних міркувань. Чому ‒ стане зрозумілим трохи далі. ‒ Ред.)
До розмови долучаються ще кілька місцевих мешканців. Найактивніше виступає згаданий чолов’яга. З’ясовується, що затоплено близько п’яти городів.
Зрештою, слово бере генеральний директор ТОВ ВКФ «Велта», теж депутат облради Андрій Бродський:
‒ У сімдесятих роках у Кам’янці на річці Велика Вись робилося водосховище. Коли «Велта» лише планувала заходити в Новомиргородський район, керівництво області та району зверталися до мене з проханням вирішити проблему річки. Коли будувалось водосховище, були порушені деякі екологічні норми. Навколишньому середовищу нанесли дуже велику шкоду. Та й сама річка – вже в роки незалежності України ‒ експлуатувалась неналежним чином. Вона не чистилася, невчасно спускалася вода через шандори. Було таке?
‒ Було, ‒ розрізнені голоси з зали.
‒ А коли річка чистилася востаннє?
‒ Ніколи.
‒ Так от. Зараз річка чиститься, рівень води потроху піднімається, як це і має бути. А, згідно з чинним законодавством, є прибережна зона (сто метрів від берега для малих річок. ‒ Ред.), у якій не можна розорювати землю та садити городину… Ой, а ви кудись ідете? ‒ раптом припиняє розповідати про розчистку річки Бродський, звертаючись до найактивнішого учасника дискусії з зали (того, в якого залило дбайливо висаджену картоплю).
‒ А ти коли на «Велті» працював, чому про не говорив? ‒ підтримує свого начальника один із працівників підприємства.
‒ Ви на «Велті» працювали? ‒ дивується Бродський. ‒ Вас звільнили?
‒ Ні, я сам звільнився, ‒ чоловік змушений зупинитися у дверях.
І тут у залі здіймається регіт.
‒ Та за п’янку його погнали, ‒ сміючись, пояснює хтось із робітників «Велти».
‒ А, он воно що, ‒ говорить Бродський. ‒ Я хочу пояснити: ми нещадно боремося з п’янством. П’янства у нас немає. А кого впіймали – просимо написати заяву на звільнення, щоб не псувати трудову книжку.
Відтак «протест» городника набуває трохи інших ознак. Сам чоловік, не дослухавши свого колишнього директора, тихо, по-англійськи, зникає.
‒ А водосховище передбачене проектом розчищення річки? ‒ повертається до теми розмови Чорноіваненко. ‒ Якщо так, то воно вже будується?
‒ Передбачене, але поки не будується, ‒ відповідає Бродський. ‒ Нам спочатку розробили проект у Кіровограді, але я засумнівався й віддав його на міжнародну експертизу. Висновок такий: реалізація цього проекту веде до дуже великих негативних наслідків для навколишнього середовища. Тому торік ми почали шукати варіанти правильного проекту, який не зашкодить екології. І ми знайшли таку організацію й замовили за власні кошти новий проект. Тепер на основі цього проекту, який зроблений на основі європейських стандартів, будемо будувати ‒ але вже не одне, а три. Запрошую принагідно всіх охочих під’їхати після нашої зустрічі туди, на місце, і все побачити на власні очі.
Гендиректор «Велти» розповідає також про те, чому підприємство не забруднюватиме воду:
‒ Ми купили пастовий згущувач. Ця технологія в Україні ще не використовувалась. Згущувач обійшовся нам у шість мільйонів доларів. Але це екологічне питання, тому мені грошей не шкода. Глина залишатиметься на фабриці, а освітлена й очищена вода буде циркулюватиме фабрикою…
‒ А як щодо радіації? ‒ цікавиться жіночка з зали.
‒ Ми не обходимо це питання. Дійсно, в деяких ільменітових рудах є радіоактивність. Наприклад, в Австралії. Але чому? Тому, що мінерал ільменіт там іде разом із мінералом моноцит, який є радіоактивним. Але в нас моноциту немає – так природа розпорядилася. Запрошую всіх: приходьте з дозиметрами, міряйте…
‒ Я от приїхав якось на «Велту», ‒ перебиває Бродського літній чоловік із місцевих. ‒ Нас ‒ депутатів сільради ‒ покликали поміряти радіацію, щоб ми самі пересвідчилися, є вона чи нема. А там стоїть один із начальства вашого, у шортах і майці. «Дивіться, ‒ каже, ‒ хіба я сам собі ворог, щоб так ходити там, де є радіація?» Оце найкращий доказ.
І справді, аргумент виявляється для присутніх у залі селян вагомішим, ніж наукові викладки Бродського. Дискусія про радіацію стихає. Натомість поновлюється питання затопленої картоплі.
‒ Ну добре, ‒ починає трохи нервувати Бродський. ‒ У вас картоплю залило? Давайте я припиню через це діяльність підприємства, на якому з вашого району працюють триста чоловік.
Присутні в залі «велтівці» починають поглядати на ще одного власника городу не те щоб кровожерливо, але не надто приязно.
‒ А ви знаєте, скільки наша компанія перерахувала податків до сільської ради? ‒ продовжує Бродський. ‒ Шість мільйонів триста двадцять вісім тисяч гривень. От тільки не питайте мене, де вони. Я не голова сільради, я їх заплатив – і більше ними не розпоряджаюся. Якщо ви вважаєте, що десять кілограмів картоплі ‒ це важливіше, ніж перераховане, ніж зарплатня трьохсот ваших земляків, які годують своїх дітей, то Бог вам суддя. І, між іншим, садити картоплю треба було там, де треба, а не там, де заманеться. Ви за тридцять років звикли, що річка – вузенька, а тут вона почала потроху повертатися у своє русло…
Трохи згодом ‒ і це важливо, адже саме тут можуть критися справжні причини скликання сільської сходки ‒ гендиректор «Велти» ділиться з присутніми вельми цікавою інформацією.
‒ Я хочу зробити офіційну заяву, ‒ каже він, і гомін у залі стихає. ‒ Восени минулого року була засуха. Рівень води в річці почав знижуватися. Ми через це були вимушені зупинити виробництво. У цей самий час на міністерство екології з адреси, що не існує, надійшла одноразова газета з Черкаської області ‒ про те, що «Велта» порушує екологічні норми, і саме через неї в районі(сусідньому з Новомиргородським ‒ Шполянському Черкаської області. ‒ Ред.) ‒ засуха. Газета не виходила до того, і не виходить після. У нас почалися перевіркиДалі були ще цікаві події. Я зараз не займаюся політикою, я бізнесмен. Але змушений сказати таке. До мешканців Нової Ярославки(село у Шполянському районі. ‒ Ред.) почали приїжджати люди і, представляючись помічниками народних депутатів від «Свободи», агітувати: давайте підніматися проти «Велти». Народ, правда, не піднявся
Народний депутат від «Свободи», керівник її прес-служби Юрій Сиротюк також звертався до Державної екологічної інспекції в Кіровоградській області. Документ ‒ копія є у розпорядженні Новин Кіровоградщини ‒ за його підписом рясніє висловами на кшталт «похабна діяльність підприємства», «завдає непоправної шкоди здоров’ю» тощо і більше нагадує прес-реліз, ніж офіційне звернення. Держекоінспекція порушень на «Велті» не виявила.
‒ Ну і згадана стаття на «Економічній правді», ‒ продовжує Бродський. ‒ Її написала колишня місцева мешканка, яка, за сумісництвом, працює у прес-службі «Свободи», а Юрій Сиротюк ‒ її безпосередній керівник. Отакі методи роботи. Я дуже поважаю свого колегу по обласній раді Олександра Анатолійовича (Чорноіваненка. ‒ Ред.) Але, коли взнав, чому він сюди їде, зрозумів, що це все – ланки одного ланцюга. Комусь не дає спокою те, що «Велта» працює, люди отримують зарплату, платяться податки.
‒ Пропоную закінчувати, ‒ підводиться з місця чоловік, який наводив «залізобетонні» аргументи про відсутність радіації. ‒ Я ‒ комуніст. Я був ним, є і залишуся. Але якщо чоловік щось хороше робить ‒ мене не цікавить його партійна приналежність.
‒ Дякую, ‒ підсумовує Андрій Бродський. ‒ У мене єдине прохання до політиків: дайте нам працювати і не втягуйте у свої ігри. Ми от зараз із обласною та районною владою вирішуємо питання, щоб «Велта» почала добудовувати Коробчинську школу…
По завершенні зібрання охочі ‒ журналісти, Олександр Чорноіваненко та кілька місцевих мешканців ‒ разом із керівництвом «Велти» їдуть подивитися на розчищення Великої Висі.
‒ Можу впевнено заявити: обміління річки ніяк не пов’язане з діяльністю «Велти» чи природними факторами, ‒ пояснює підприємства «Головмаш», яке виконує підрядні роботи з розчищення русла, Олександр Панченко. ‒ Це сталося через розорювання полів та городів. Злива ‒ і чорнозем несе в річку, вона замулюється. Проблема виникла не за два роки, вона була тут десятиліттями…
Андрій Лисенко, Новини Кіровоградщини
Фото Олени Карпенко
ДОВІДКА
Що таке ільменіт
Ільменіт (титанистий залізняк) ‒ мінерал класу оксидів і гідроксидів, виду оксидів, із групи корунду-ільменіту. Оксид титану з істотним вмістом заліза, магнію та марганцю шаруватої будови. Отримав назву від Ільменських гір на Уралі. Цінна руда для отримання титану.
На земній поверхні стійкий і утворює розсипні родовища. Ільменіт ‒ основна титанова руда. Крупні родовища знаходяться на Південному Уралі в Росії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, в рудах Бушвельдського комплексу в ПАР і рудного району Седбері в Канаді, ільменітом також збагачений місячний ґрунт. В Україні добувається на Іршанському, Самотканському, Стремйоногорському і Бирзулівському (Новомиргородський район) родовищах. Сировинний потенціал України оцінюється в 30% зафіксованих світових запасів.
Ільменіт використовується в хімічній промисловості для виробництва титанових білил та як наповнювач для пластмас і емалей, у металургії ‒ для отримання титану і титанових сплавів, у будівництві ‒ як заповнювач для важких бетонів.
Історія Бирзулівського родовища та компанії «Велта»
У 1969-1970 рр. у ході експедиції відкрито Бирзулівське родовище ільменіту. Протягом 1971-1973 рр. на родовищі проведено пошуково-оціночні роботи, які дали попередню оцінку запасів. У 1974-1976 рр. проведена попередня розвідка.
У 2000 р. створено ТОВ «ВКФ «Велта», тоді ж компанія отримала спеціальний дозвіл на геологічну розвідку Бирзулівського родовища ільменіту.
У 2001-2006 рр. за рахунок « Велти» проведена детальна розвідка, результатом якої стало затвердження запасів, згідно з промисловою категорією.
У 2006 р. компанію в якості генерального директора очолив Андрій Бродський, темпи розвідки родовища прискорились, провелися підрахунок і захист запасів ільменіту в Державному комітеті природних ресурсів України.
2007 р. ‒ отримано спеціальний дозвіл на розвідку (видобуток) Бирзулівського родовища строком на 20 років.
2008 р. ‒ отримано акт гірничого відводу, інститут Кривбаспроект розробив проект відпрацювання першої черги кар'єру родовища.
2009 р. ‒ отримано ліцензію на проектування об'єктів ГЗК, проведено дослідно-конструкторські та проектні роботи.
2010 р. ‒ отримано дозвіл на будівництво кар'єру і збагачувального виробництва, підписано угоду про соціальне партнерство між компанією та Кіровоградською ОДА й облрадою, відкрито кіровоградську філію «Велти».
Січень 2011 р. ‒ розпочато будівництво ГЗК з виробництва і переробки ільменітового концентрату. Введення ГЗК в експлуатацію заплановано на листопад – грудень цього ж року.
27 грудня 2011 р. ‒ офіційне відкриття ГЗК. 
Квітень 2012 р. ‒ розпочато промислові відвантаження товарної продукції.
Загальна кількість створених робочих місць – 400. На сьогодні компанія є одним із найбільших роботодавців області. Крім того, вона опікується й соціальною сферою. При цьому «Велта» перевищила суму своїх інвестиційних зобов’язань у кілька разів. За рахунок компанії спонсоруються футбол та баскетбол, придбано шкільні автобуси та автомобілі для ветеранів Великої Вітчизняної війни, відремонтовано дитяче відділення Новомиргородської центральної районної лікарні тощо.

Немає коментарів:

Дописати коментар