Пошук

29.07.13

Б’є – значить, любить?

Жителька Кіровограда Марина (ім’я змінене. ‒ Ред.) ледь встигла зайти до своєї квартири, як одразу ж отримала сильний удар у голову.

‒ Ти де бродила? ‒ напосів на неї чоловік, будучи вже добряче напідпитку. ‒ Жерти вдома немає що, а вона лазить десь!

Відповіді на кшталт «ти ж цілий тут на дивані лежиш, міг би й приготувати щось, поки я на роботі» не подіяли. Законний супутник життя вдарив жінку ще кілька разів. 

Зрештою, їй вдалося вирватись і втекти до сусідки. Звідти вже вона викликала міліцію…

Описаний випадок ‒ на жаль, зовсім не унікальний. Мовою статистики, лише протягом першого півріччя 2013-го до органів внутрішніх справ області надійшло більше 2800 заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події, пов’язані з насильством у сім’ї. За 447 фактами розпочате досудове розслідування. Понад 2200 осіб притягнено до адміністративної відповідальності, згідно зі ст. 173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми).

Сьогодні на профілактичних обліках у дільничних інспекторів міліції області перебувають понад 2400 осіб, які скоїли насильство в сім’ї. З них понад 1200 чоловік поставлено на облік із початку року. Їм винесено офіційні попередження та захисні приписи.

‒ Щоб поставити людину, яка коїть насильство в сім’ї, на облік, необхідна заява від будь-якої особи, ‒ пояснює начальник управління громадської безпеки УМВС в області Олег Вітюгов. ‒ Це може бути як постраждала особа, так і, наприклад, сусід чи представник органів місцевого самоврядування. На обліку перебувають протягом року, якщо не було повторних порушень. Якщо ж були – термін продовжується.

Міліціонери складають адміністративні протоколи, а потім направляють їх до суду. Остаточне рішення про покарання приймають уже служителі Феміди.

ДОВІДКА. Відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «…накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'яти діб».

Відповідальність за ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб».

Любителів розпускати руки можуть притягти і до кримінальної відповідальності.

‒ Все залежить від ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, ‒ говорить Вітюгов. ‒ Якщо такі ушкодження зафіксовані лікарем ‒ порушника можна посадити і на кілька років.

Постраждалі від насильства не завжди спішать заявляти на кривдника ‒ через різні причини. Часто для родини з невеликими доходами штраф ‒ ще гірше, ніж синяки на тілі когось із її членів. Тому й терплять, ледь не щодня «нариваючись» на грубість та побої.

Іноді просто бояться. Мовляв, я заявлю на чоловіка, він п’ять діб відсидить, а потім що? Вийде і знову поб’є, але вже сильніше…

І все ж правоохоронці не радять мовчати. Взяття на облік особи, що скоїла насильство по відношенню до членів своєї сім’ї, дає міліціонерам законні підстави регулярно навідуватися в гості, цікавитися ситуацією, розпитувати сусідів і знайомих. Тоді, відповідно, стає можливою і профілактична робота.

Є ще одна проблема. В області не вистачає дільничних міліціонерів, які й мають займатися описаними вище випадками.

‒ Навантаження на одного дільничного в містах Кіровоградщини ‒ близько чотирьох тисяч людей, тоді як, за науково обґрунтованими нормами, має бути три тисячі, ‒ каже Олег Вітюгов. ‒ У селах навантаження на дільничного ‒ три тисячі, три двісті, а повинно бути також на тисячу менше.

Окремими рядком варто згадати те, про що нормальна людина взагалі ніколи навіть не подумає, ‒ насильство над дітьми. Важко уявити, чим керуються горе-батьки, піднімаючи руку на своїх чад.

‒ З початку року в області зафіксовано десять випадків насильства над дітьми, ‒ розповідає т. в. о. начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС в області Оксана Луценко. ‒ І самі діти звертаються, і їхні родичі, сусіди.

Надходять до міліції й повідомлення про, м’яко кажучи, несумлінне виконання батьківських обов’язків. Трапляються випадки, коли дитина в чотирнадцять років не вміє ні читати, ні писати, тому що батькам не до того: треба жлуктити горілку, поцупивши щось перед тим на пляшчину.

‒ От, наприклад, із Олександрії до нас звернулася неповнолітня, ‒ продовжує Луценко. ‒ Поскаржилася на свою матір: п’яна постійно, б’є, ображає. Жінку позбавили батьківських прав, дитину відправили до спеціалізованого закладу ‒ притулку…

Насамкінець ‒ ще трохи статистики. За результатами проведення працівниками кримінальної міліції у справах дітей із представниками служб у справах дітей спільних рейдів та перевірок, у першому півріччі нинішнього року 75 жителів області позбавлено батьківських прав. 40 дітей поміщено до притулків.

Протягом 6 місяців до міліції надійшло 13 повідомлень щодо злісного невиконання обов’язків із догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування. За 9 фактами матеріали направлено до суду з обвинувальним актом.

Що робити, щоб кількість фактів насильства у сім’ях (а вона протягом останніх років на Кіровоградщині лишається практично незмінною) зменшувалась? «Розруха не в клозетах, а в головах», ‒ говорив професор Преображенський. У наших із вами головах…

Про фізичне насильство у сім’ї ‒ інтерв’ю з психологом
  Юлія Епельбаум
На запитання Новин Кіровоградщини щодо проблеми насильства у сім’ї відповіла кіровоградський психолог Юлія Епельбаум.

‒ Чи часто звертаються за допомогою потерпілі від фізичного насильства в сім’ї? Хто це найчастіше: жінки, діти?

‒ До мене звертаються за допомогою люди з проблемами, на перший погляд, ніяк не пов’язаними з насильством, перенесеним у дитинстві. Труднощі з пошуком роботи, взаємини в колективі, з керівництвом, нездатність будувати партнерські відносини, непорозуміння з дітьми, фінансові труднощі, всілякі форми залежностей: куріння, алкоголь, ігроманія, наркоманія тощо. Величезне почуття любові до батьків змішується зі страхом, приниженням, безсиллям, виною й абсолютної беззахисністю перед людьми, від яких прийшло життя, і перед самим життям. 

Справа в тому, що в дитини, котра зазнає насильства, глибоко у підсвідомості фіксується установка, що любов можна отримувати тільки з болем. І свою любов теж можна проявляти тільки через біль. Результат такого виховання ‒ психологія жертви. 

Позиція жертви має три форми прояву. Безпосередньо сама «жертва» ‒ про таких в народі кажуть: «Дурня і в церкві б'ють». Вони стають жертвами аферистів, на роботі: вся робота звалюється них, у сім'ї вони піддаються як психологічному так і фізичному насильству.
«Тиран» ‒ мстить усім за своє покалічене дитинство. Деспот на роботі й удома, діти його бояться. З його боку проявляється тотальний контроль і покарання за порушення встановлених ним порядків. Він живе у стані постійної тривоги і стресів. Як наслідок ‒ серцеві захворювання. 

«Рятувальник» ‒ борець за справедливість, ставить своєю метою знайти і покарати тирана. Таким чином сам стає таким же тираном. 

На цю нескінченну гру витрачається життя. І в той момент, коли людина дозріла для того, щоб вийти з ролі, вона приходить до мене з запитаннями: «У чому причина? І що можна змінити?»

‒ Які можуть бути причини часом зовсім невиправданої, на перший погляд, жорстокості? Тим паче жорстокості до своїх рідних.

‒ Багато людей вважають, що все, що відбувається в їхньому житті, цілком залежить від них самих, від самої людини. І зі стахановським завзяттям починають міняти все навколо. «Потрібно себе перебороти!» ‒ кажуть вони. 

Але ми не є осколком, викинутим у світ. Ми з'єднані один із одним тисячами невидимих ​​ниток. Ми є частиною своєї сім'ї, роду, чогось Більшого. І ми вплетені в ті взаємини, які передували нашим особистим взаєминам. І ми вплетені в ті долі, які передували нашій особистій історії. Ніхто не посперечається, що кожен із нас складається з мами і тата, ми є їх продовженням. Продовженням бабусь і дідусів. Життя до нас приходить через них. Ми не з'являємося на рівному місці, ні в капусті, ні в магазині. 

І разом із радістю життя ми вбираємо себе, як губка, їхні способи виживання. Те, що допомогло їм не тільки вижити самим, але й продовжити життя далі. На жаль, у сучасному світі ці способи давно застаріли і швидше шкодять, ніж допомагають. Але на несвідомому рівні ми продовжуємо їх відтворювати у своєму житті. Так само у своїй душі ми носимо їхні тугу, біль, гнів, провину. Боротися з цими почуттями, теж саме, що і боротися з самим життям. 

Я наведу приклад маленького епізоду, який часто можна зустріти на наших вулицях. Мама просто на вулиці лупить свою дитину. Дивлячись на це, ми засуджуємо маму. Як так можна, це ж дитина?! Традиція публічно лупити дітей є у африканських народів, які піддавалися рабству, і у нас, слов'ян, адже ми маємо у своїй історії кріпосне право. Сенс цієї дії такий: для досягнення ще більшої слухняності й покірності з боку кріпаків страх був головним інструментом впливу. І діти залишалися найбільш вразливим місцем батьків ‒ кріпосних селян. Селянин, б’ючи дитину, припиняв істерику, вчив способів виживання і демонстрував наглядачеві, що ця дитина не представляє для нього ніякої цінності та не може бути предметом маніпуляції. 

Більш близька нам історія ‒ «не висовуватися» ‒ спосіб виживання в період сталінізму. І від підростаючого покоління такої поведінки домагалися також через насильство. Кожна сім'я в Україні на глибинному рівні колективного несвідомого несе в собі динаміку жертв Батурина, періоду кріпацтва, голодомору, Другої світової війни, репресій.

‒ Що робити потерпілим, із погляду закону, зрозуміло: звертатися до міліції, фіксувати документально, якщо є, побої тощо. А от що їм робити, аби повернутися до нормального душевного стану?

‒ Ну, жертві насильства не так-то легко звернутися до міліції. Насильство виходить із родини і впливає на взаємини в ній. 

Наприклад, вітчим побив падчерку. Є синці та садна. Вона має намір піти в міліцію і зняти побої. Дії її рідні: «Якщо ти підеш в міліцію, його оштрафують, а у нас грошей і так немає. Якщо його посадять, ти посиротиш свого молодшого брата». Таким чином, якщо дівчинка йде до міліції, вона стає ворогом, шкідником для своєї сім'ї. І коли їй потрібна буде допомога і підтримка з боку дорослих, велика ймовірність, що їй відмовлять. Звичайно, дівчинка приймає рішення залишити так, як є, і терпіти далі. Цей акт самозахисту визріває роками і можливий для людини самодостатньої і внутрішньо дорослої. 

Дівчинці, я б порекомендувала б піти на курси самооборони, щоб захистити себе хоча б фізично. Так як лояльність із боку родини спочатку дуже важко подолати, а ще важче подолати почуття провини після заяви в міліцію на рідну людину і за подальший розкол у сім'ї.
Фінансова незалежність від батьків дозволить їй надалі захистити себе юридично. І, звичайно ж, звернення до кваліфікованого психолога, який допоможе вийти з ролі «жертви».
У ситуації, коли в сім'ї піддаються насильству дружина або чоловік, ми маємо справу зі співзалежними взаєминами. Як би парадоксально це не звучало, але обом партнерам це вигідно. Адже після насильства у тирана виникає почуття провини, і ним можна маніпулювати. Дуже часто після побоїв чоловіки обдаровують своїх дружин, замолюючи свою провину. І дружини дуже часто провокують своїх чоловіків на агресію, коли їм щось треба купити. А ви кажете: в міліцію йти. Такі дружини не беруть до уваги, що чергову шубку чоловік-тиран може принести вже їй на могилку. І продовжують ці ігрища далі. 

Для початку потрібно відмовитися від цих вторинних вигод. Жертву шкодують, її підтримують, вона ж так страждає. І, як показує моя багаторічна психотерапевтична практика, далеко не завжди жертва така вже нешкідлива. Часто буває, що фізична агресія є відповідною захисною реакцією на психологічне насильство з боку партнера. У народі кажуть: «Дістала мужика». Такій жертві фізичного насильства піти в міліцію завадить власне почуття провини. 

Чи є вихід? Безумовно, є. І перше, що потрібно зробити, ‒ згадати про почуття власної гідності. Визнати, що ваше життя має величезну цінність, воно ніколи не повториться. Перш ніж вимагати поваги від інших, почніть поважати самих себе і подивіться з повагою на своїх батьків. Подивіться на їхні долі, як дорослі люди, вони такі тому, що у них така історія. Подякуйте їм за подароване вам життя і залиште їм їхні гнів, страхи, біль, моделі поведінки, які їм врятували життя. Вам вони ні до чого. Подивіться на свої взаємини і на свою відповідальність. Найголовніше ‒ перестати шукати винних навколо. Поставтеся до себе критично: де ви ведете себе, як жертва, і де ви провокуєте агресію. 

Що ви можете змінити? А, можливо, не варто продовжувати стосунки? «Якщо кінь здох ‒ злізь із нього».

Оригінал публікації

Немає коментарів:

Дописати коментар