Пошук

02.10.13

Позамежний сервіс

Історію, яку ми вам зараз розповімо, варто роздрукувати і почепити у кожному залі очікування Укрзалізниці. Про всяк випадок: аби пасажири могли хоча б приблизно уявити, що їх може очікувати.

Кіровоградка Вікторія поверталася з Сімферополя разом зі своєю донькою та її татом. Прямого потягу до рідної домівки не було, тому мандрівники вирішили їхати до Знам’янки.

– Ми сіли у потяг 86П сполученням «Сімферополь – Львів», – розповідає Вікторія. – Він мав прибути до Знам’янки на початку першої ночі. Провідниця пообіцяла розбудити, тож ми, особливо не переймаючись, ближче до вечора вмостилися перепочити.

Якщо бути зовсім точним, то, за розкладом, згаданий потяг приїжджає на станцію «Знам’янка пасажирська» о 00:04. І якраз о четвертій хвилині на першу він почав пригальмовувати…

– Напівсонна провідниця на ім’я Роксолана відкрила вагон і заявила нам, що це Знам'янка і ми повинні швидко вийти, – продовжує Вікторія. – Буцімто стоянка – лише кілька хвилин, можемо не встигнути. Першою вийшла дівчина, яка також їхала до Знам’янки, потім я, дивуючись, що перону немає, темрява навкруги. Стягнула доньку. Провідниця запевнила, що вогні, які видніються вдалині, – це і є знам'янський вокзал. Вискочив також Сашко (батько доньки Вікторії. – Авт.)

Провідниця з поетично-історичним іменем люб’язно подала валізи і грюкнула дверима. Потяг рушив. А четверо попутників лишилися стояти …посеред чистого поля. Одягнені, до речі, «по-кримському», адже не планували ночувати в степу.

Робити нічого, пішли на вогні «знам’янського вокзалу», що світилися десь за кілометр. Бадьоренько так, по нічному приморозку, видихаючи пар і згадуючи незлим тихими словом Укрзалізницю та її працівників.

– Зрештою, добралися, – говорить Вікторія. – Виявилося, що це – станція Пантаївка. А від неї до Знам’янки, між іншим, – кілометрів двадцять п’ять.

Світ, звісно, не без добрих людей, не зважаючи навіть на існування в ньому окремих вагонних провідників. Диспетчер станції (вірніше, полустанку) пустила змерзлих подорожніх усередину – погрітися. А дівчина, яка їхала разом із Вікторією, її донькою та колишнім чоловіком до Знам’янки, зателефонувала своєму хлопцю. Через годину він примчав за ними на своєму авто.

На знам’янському вокзалі чергова помічниця начальника «заспокоїла» розгнівану четвірку пасажирів: «Ну, то ж студентка вас висадила. Це вам ще пощастило». Втім, Вікторія на вмовляння не піддалася й написала скаргу.

– Все виклала емоційно, але правдиво, – каже вона. – Чергова по вокзалу пообіцяла мені, що офіційна відповідь надійде на вказану мною адресу. А стосовно того, що «пощастило» – то це правда. У дев’яностих мою подругу з її бой-френдом висадили на тій же Пантаївці. Довелося їм проситися переночувати у якоїсь бабці, і лише зранку вони змогли виїхати.

На момент підготовки цієї публікації до друку листа від Укрзалізниці у поштовій скриньці Вікторії поки не було.

…«Шановні пасажири! Потяг сполученням таким-то відправляється…» Правда, чи доїдете ним туди, куди планували, – гарантії ніхто не дасть.

Публікація на сайті «УЦ» (рос.)

Немає коментарів:

Дописати коментар