Туристична Мекка Онуфріївщини

Є в Онуфріївському районі місце, здатне привабити туристів із усієї області, а, може, й з-за кордону. Мова про славнозвісний парк графа Толстого.

ДОВІДКА
. Онуфріївський дендропарк, пам’ятка садово-паркового мистецтва XIX століття, розташований в історичному центрі селища в долині річки Омельник.

Перший генеральний план Старого парку в західній балці Омельника зі штучними ставками розробили в 1820-х роках полковник артилерії граф Михайло Толстой та його дружина, донька таємного радника Катря Камбурлей. Закладенням парку керував один із учнів Василя Докучаєва, а також чеські й німецькі майстри садово-паркового мистецтва. Всі роботи виконували кріпаки графа Толстого.

У 1876 році було розроблено другий генеральний план садиби. Вже на початку 1880-х розпочалась комплексна реконструкція Старого парку, яким керував дендролог Іван Базилевич. На південь від річки спорудили оранжерею, теплицю, стайню, водонапірну вежу, сторожку водокачки з паровим локомотивом, човнову станцію, літній танцювальний майданчик, винний льох та оригінальні малі архітектурні і скульптурні форми (альтанки, містки тощо).

На території парку налічувалося понад 100 видів дерев та кущів, 6 ставків, на яких жили лебеді; було облаштовано насипний острів з альтанкою та купальнею (зараз відомий як «Острів кохання»). Біля будинку Толстих розташовувалось два басейни з фонтанами та розарій.

У 1960 році Рада Міністрів УРСР прийняла постанову, згідно з якою Онуфріївський дендропарк визнано пам'яткою садово-паркової архітектури XIX століття.




Легенди Онуфріївського парку

Дендропарк славиться не лише різноманіттям флори та красивими краєвидами. Існує не один десяток легенд, пов’язаних із ним. Кількома з «УЦ» люб’язно поділився місцевий краєзнавець, архітектор Микола Явтушенко.

Вірний друг

У ніч на Великдень 1897 року в конюшні графа Михайла Толстого з’явився на світ жеребчик. Був він кволим і слабким, досвідчені конярі говорили: «Не буде з цього лошати доброго коня».

Та звернув на нього увагу молодший син управителя маєтку. Годував його з рук, доглядав, як за малою дитиною. Назвав жеребчика Орликом.

Минув час. Орлик став конем-красенем. Сам граф хотів його купити і готовий був викласти тисячу рублів. Приїжджали покупці й з інших міст. Але старий управитель, бачачи, що його син і кінь – нерозлучні товариші, відмовляв усім.

Однак не судилося цій дружбі тривати довго. Поїхав якось син управителя на Нижній став купатися. Заплив уже аж на середину – і раптом почав тонути. Рвав віжжі його вірний друг Орлик, щоб прийти на допомогу, але не міг порвати. І вже коли юнак потонув, коню вдалося кинутися у став. Проте було пізно…

Минули роки, а Орлик так і не перестав сумувати. Щодня він приходив до Нижнього ставу й жалібно кликав свого друга.

Кажуть, і нині в парку, після дощу, можна побачити відбитки кінських копит із літерою «Т». А місцеві мешканці розповідають, що не один раз спостерігали, як Орлик п’є воду зі ставу…

Самотня скрипка

Гучно дзвеніло весілля в Онуфрівці. Старий граф Толстой їхав вулицею і зупинився, зачарований грою молодого скрипаля. «Є в нього божа іскра, – подумав граф. – Треба лише вивчити музичній грамоті й забрати до свого оркестру».

Вирішено – зроблено. Відправив граф юнака на навчання в Одесу, а потім забрав до себе в маєток. Літніми вечорами туди з’їжджалися гості – заможні люди, графи і князі. Вони пили вино, гуляли парком, танцювали під музику графського оркестру.

Одного такого вечора й познайомилися юний скрипаль і панночка знатного роду Байдаків. Покохали вони одне одного й під ялівцем заприсяглися навіки бути разом.

Зустрічатися доводилось таємно, поки гості бенкетували у їдальні. І, здавалося, ніщо не може розлучити молодят. Та доля розпорядилася інакше.

Наближалася осінь. Граф готувався до від’їзду в Одесу. Скрипаль, розуміючи, що може більше ніколи не побачити свою кохану, відважився на рішучий крок: пішов просити її руки у старого Байдака. Але той був категорично проти, він нізащо не хотів родатися з простолюдином.

І ось настав прощальний вечір. До маєтку з’їхалися гості. Не було тільки Байдаків. Скрипаль грав лише сумні мелодії, а коли всі пороз’їжджалися, взяв скрипку і пішов углиб парку. Звідтоді його ніхто більше не бачив.

Кажуть, і нині осінніми вечорами можна почути в Онуфріївському парку сумну мелодію, яку виводить самотня скрипка…

Малай

Його дуже любив і поважав старий граф. І хоча татарин Малай був зросту зовсім невеликого, зате майстром кулінарної справи – неперевершеним. Спочатку він працював у одеському ресторані, а потім граф Толстой забрав його до свого будинку в Одесі.

Там Малай закохався у гувернантку Олену. Та як тільки не залицявся до неї, дівчина була холодною, мов лід. А одного дня він дізнався, що красуня кохає іншого і збирається вийти за нього заміж.

Тоді Малай із дозволу графу виїхав до його літнього маєтку в Онуфріївці й залишився там назавжди.

Він працював головний кухарем у Білій їдальні. Коли влітку приїжджав старий граф із ріднею, Малай старався з усіх сил. І сім’я Толстих, і гості були в захваті від частування – столи ломилися від розкішних страв.

А у березні 1918 року в Онуфріївку прийшла радянська влада. Начальник повітового ЧК товариш Янкель на чолі спеціальної комісії прибув до літнього маєтку графа Толстого.

– Де господар? – суворо запитав він в управителя.

– В Одесі, – відповів той.

– Його майно переходить до народу, – заявив Янкель.

– Але граф не давав мені таких повноважень, – спробував заперечити управитель.

Янкель, не довго думаючи, просто застрелив старого слугу.

На той момент Малай був у їдальні. Почувши постріл, вибіг на ґанок. До нього кинулися двоє з гвинтівками. Кухар прожогом кинувся у парк і за мить уже був у льоднику. Там був напівзруйнований хід у підземелля, куди могла пролізти лише людина дуже маленького зросту. Туди Малай і сховався. Розлютовані чекісти кілька разів вистрелили у прохід, а потім завалили його камінням і подалися геть.

Остаточно радянська влада встановилася в Онуфріївці 1920 року. Графський маєток зруйнували, а в приміщенні Білої їдальні розташували контору радгоспу. Ночами сторожі постійно чули чиїсь кроки, хтось постійно зривав портрет Сталіна й розкидав у кімнатах речі, бухгалтерські документи. Кілька разів влаштовували засідки, але так нікого і не впіймали – лише побачили маленького чоловіка у білому одязі, який побіг на другий поверх і зник у отворі горища.

Малай і сьогодні лишається вірним охоронцем графського маєтку.

Треба меценат для пам’ятника меценату

ПРО РІД ТОЛСТИХ. У 1821 році після смерті Михайла Камбурлея села Онуфріївка, Камбурліївка, Лозоватка, Іванівка, Омельник стали власністю графа Михайла Дмитровича Толстого (1804 – 1891), який був одружений із донькою Камбурлея Катрею. Він отримав у спадщину 13 тис. десятин землі.

Графи Толсті – Михайло Дмитрович та його нащадки – гуманно ставились до місцевих селян і виділяли немалі кошти на розвиток сіл, що їм належали. У 1896 році на станції Павлиш за кошти Толстих була збудована земська лікарня, яка працювала до 1987-го.

В Онуфріївці Толсті збудували земську школу, лікарню, управу, церкву, паровий млин із денним помолом 1000 пудів зерна тощо.


Дивно і неправильно – але в Онуфріївському парку й досі немає пам’ятника графу Толстому. Виправити ситуацію взялися двоє товаришів – скульптор Віталій Гулий та архітектор Микола Явтушенко.

– Я вже давно хотів це зробити, – розповідає Гулий. – Але все якось руки не доходили, на заробітки їздив. Тепер от викупив собі квартирку, зробив у ній майстерню і почав втілювати задумане в життя.

Тихо щось бурмоче радіоприймач. У тісній кухоньці ввімкнена газова плита – для підтримки необхідної температури, якої потребує гончарна глина. У кімнаті, де ми спілкуємось, – маленький глиняний ескіз майбутнього пам’ятника. В парку він буде величиною в півтора людського зросту. Металевий каркас – зварений Гулим власноруч – уже готовий. Скульптор планує завершити роботу до весни наступного року. Матеріали для скульптури обійдуться тисяч у двадцять гривень.



– У мене поки один спонсор – пенсіонер кінного заводу Валерій Гриньов, – каже Гулий. – Правда, от, може, скоро ще трохи люди підтягнуться…

– Бачте, як воно виходить, – для пам’ятника меценату потрібен меценат, – додає Микола Явтушенко.

Інформаційну підтримку надає одеський Будинок учених (колишній дім графа Толстого). Планується, що пам’ятник стоятиме на вході до парку. Поруч розіб’ють клумби, встановлять ліхтар і лавки.

– У нас ще є розроблені туристичні маршрути легендарними місяцями парку, – говорить Микола Явтушенко. – Треба хороший гід. Я іноді сам екскурсії проводжу, але постійно часу не вистачає.

– А навіщо це вам? – питаю в Гулого і Явтушенка. – Гроші, нерви, робота…
– Ну як же?! – щиро дивуються друзі. – Така людина, стільки зробила хорошого для Онуфріївки, а пам’ять про неї не увіковічено. Це неправильно.

Опубліковано в «УЦ» №48 від 28 листопада 2013 року

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.