Анекдот про «гвозді», або Собака, собака, такий собака…

Раніше я всіх діставав анекдотом про гвозді (чомусь мені більше подобається саме так, а не «цвяхи»). Пам’ятаю, як Аня Кузнєцова радісно кричала: «Андрюха! Я знайшла людину, яка не чула анекдот про гвозді!»

А ви знаєте? Ні? Зараз розкажу.

Збирається якось чувак у турпохід. Мама каже йому:

– Синку, ну що ти завжди сам та сам рюкзак складаєш? Давай допоможу.

– Ну давай.

Склала мама рюкзак, а син пішов спати. Зранку прокидається, думає: «Треба глянути, що мама поклала». Відкриває рюкзак, а там – хліб, масло і гвозді.

– Мамо, це що таке?! – з подивом питає син.

– Ну, ти ж у похід ідеш. Захочеш їсти, візьмеш хліб, намажеш його маслом…

– А гвозді?

– Так он же я поклала…


Тепер я всіх дістаю розповідями про Вальгарда. Класний він просто. Ще кращий, ніж анекдот про гвозді.

Нате вам звіра.

Немає коментарів

Крапка

Це – останній запис у блозі. Новий рік – нове життя. Надалі читайте мене тут: http://a-lysenko.tumblr.com  

На платформі Blogger.